Поділитися

25 лютого виповнюється 150 років з дня народження Лесі Українки. Всупереч тому образу хворобливої дівчини, який нам нав’язували в школі, Леся була дуже активною в житті, багато працювала та мандрувала як по Україні, так і за кордон. Сама вона себе називала boule vagabonde – мандрівним клубочком, та навіть жартувала, що могла б стати мандрівною дослідницею, адже мала бродячу вдачу.  Кожну поїздку вона намагалася дослідити місцеву культуру, історію, зробити етнографічні нотатки, будь то далекий Каїр чи село в Чернівецькій області. До дня народження поетеси пропонуємо огляд найбільш цікавих місць, де була чи жила Леся Українка.

Ірпінь

За переказами, Леся Українка зі своїми друзями любила відпочивати в Ірпені біля 700-літнього дуба (за деякими даними – 1000-літнього). Нині там територія Університету державної фіскальної служби України; від легендарного дуба, який ще буяв у 60-ті роки XX-го ст., залишився пень. На початку XX століття Ірпінь відвідували не тільки Леся Українка, а й Панас Мирний. Приїздили сюди і корифеї українського театру Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька. Саме тоді, у 1910 році виникло Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва, яке займалося постановкою вистав, організацією літературно-музичних і танцювальних вечорів, читань, лекцій і рефератів з питань сценічного мистецтва і літератури. Ірпінь був мекою для української культури й передусім літератури. Куточок благословенної тиші, прекрасної природи, благодатного мікроклімату, що здавна приваблював творчих людей: письменників, діячів культури та мистецтва.

Волинь

Леся Українка (праворуч) з родиною в Колодяжному

Народилася Леся Українка в Новгород-Волинському, де сім’я Косачів мала будинок. Її дитинство пройшло в Луцьку та селі Колодяжному, що під Ковелем. З особливою теплотою Леся, та й вся родина, ставилася до Колодяжного, називаючи це місце справжнім домом. В самої Лесі на території садиби був окремий від батьків будиночок з кількома кімнатами. Він з’явився у 1890 році, його називали Білий Лесин будинок, або літературне шале-флігель. Саме в цьому будиночку вона написала свої перші вірші та оповідання. За кожної нагоди вже доросла Леся приїздила сюди та запрошувала друзів. Так маленький будиночок в невеличкому селі перетворився в своєрідний культурний осередок, де збиралися українська інтелігенція та митці того часу.

Що почитати: збірку “На крилах пісень”

Київ

Перші візити Лесі Українки були пов’язані з лікуванням, тому загальне враження та настрій від подорожей були не надто позитивні. Однак вже під час навчання в Києві враження від міста змінилися: вочевидь цьому посприяла тусовка творчої та інтелігентної молоді, в яку входили Леся та її брат Михайло, походи в театр та оперу.  В роки навчання Леся жила на Стрілецькому провулку 9 (зараз Георгіївський провулок). В Києві вона захопилася малюванням та деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Невдовзі батько Лесі отримує роботу в місті, і сім’я переїжджає у власний будинок на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, нині Саксаганського. Життя в Києві дало доступ молодій письменниці до українських митців, інтелігенції та науковців. Вона була одним із організаторів літературного гуртка для молоді “Плеяда”, який найчастіше збирався в Лисенків (вул. Рейтерська, 19), у Старицьких (зараз вул. Толстого, 35) або у Судовщикових (вул. Ульянових, 11, сучасна вул. Лабораторна). Особливо вона любила гуляти схилами Дніпра, затишними алеями Ботанічного саду, що нагадували її рідну Волинь, урочищем Сирець. У її листах можна знайти спогади про Золотоворітський сад, Фундуклеївський яр, Куренівку й навіть Боярку.

«Як прийдеться дуже погано, то… йди куди на Дніпро, на Байкові гори, куди хочеш, тільки на простір… Нема гіршого товариства для смутно настроєних людей, як чотири стіни, а в Києві нема ліпшого товариства, як Дніпро, сади, гори і гарні перспективи улиць».

В Києві Леся Українка познайомилася з майбутнім чоловіком Климентом Квіткою, з яким згодом обвінчалися у Вознесенському соборі на Деміївці (церква досі існує). Після весілля подружжя жило на вул. Ярославів вал. На початку травня 1913 року Леся Українка залишає Київ востаннє, щоб поїхати в Грузію, де невдовзі її мужнє серце зупиняється назавжди. Через кілька днів її тіло було перевезено до Києва і 26 липня поховане на улюбленій нею Байковій горі.

Що почитати: вірш “Так прожила я цілу довгу зиму”

Львів

Вигляд вулиці, на якій жив Іван Франко у Львові

Сім’я Косачів тісно підтримувала зв’язки з Іваном Франком, тож кожної подорожі до Європи чи Буковини Леся з родиною зупинялася у Львові. Дорогою з Відня в 1891 році поетеса разом із матір’ю зупинилася у Франка, який тоді проживав за адресою вул. Зиблікевича, 10 (нині вул. Івана Франка). Вона також зупинялася в готелях “Європейський” та “Жорж”. Творчість Лесі Українки в ті часи набувала популярності на Галичині, за сприяння Франка публікувалися її твори в місцевих виданнях. Саме у Львові були опубліковані її перші вірші «Конвалія» і «Сафо» в часописі «Зоря», коли авторці було 13. Тоді вона вперше підписалася як Леся Українка. А вже через 7 років, в 1901 році,  Наукове товариство імені Шевченка у Львові замовило портрет письменниці, щоб повісити його в залі видатних українських діячів.

Що почитати: перші вірші “Конвалія”, “Сафо”

Буковина

За запрошенням подруги Ольги Кобилянської в 1901 році Леся Українка вперше відвідує Чернівці. Вона приїздить сюди потягом зі Львова, який йде 7 годин – всього на годину довше, ніж зараз. В Чернівцях вона зустрічається з літературною богемою, митцями та театралами, бере участь у творчих зустрічах з чернівецькою громадою. Письменниці любили прогулянки у Народному саду, теперішній парк ім. Т. Шевченка, у парку буковинських митрополитів, Панською вулицею. В листах до батьків вона описує Чернівці як невеличке, але симпатичне місто:

«Темп життя багато тихіший, ніж у Львові. Добре мені тут «в санаторії на Новім світі» (тодішня назва вулиці, де проживали Кобилянські)… Місто не дуже велике, але симпатичне і чистеньке, ціле на горі. Околиця дуже гарна, якась ідилічна: гори ще не дуже високі, Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах, в’ється собі поміж гаями по широких «зарінках». Вид дуже широкий, як вийти за місто (а се звідси не трудно)».

Разом з Кобилянською Леся впродовж двох днів відвідала села чернівецької області – Білу, Стрілецький Кут і Ревну, де зустрічалася з місцевими громадами, цікавилася усною народною творчістю та просто відпочивала. Після гостин у Косачів, поетеса їздила до Кімполунга (зараз територія Румунії)  й через Вижницю до Буркута, що в Івано-Франківській області, і згодом повернулася на Східну Україну.

Вдруге до Чернівців Леся приїжджала в 1903 році, повертаючись з Італії. Вона знову зупинилася в Кобилянської, яка тоді проживала за адресою М. Томащука, 6.

До речі, знамените фото Лесі Українки з Ольгою Кобилянською зроблено в Чернівцях, фотоателье було в будинку, що знаходиться на нинішній вул. О.Кобилянської 16.

Одеса

Будинок, в якому зупинялася Леся Українка в Одесі

Вперше в Одесі Леся побувала в 17-річному віці, в 1888 році, й поверталася сюди не раз впродовж життя. Вона зупинялася в родині Комарових, що радо приймала доньку своїх приятелів у своєму будинку на вулиці Поштовій 27 (зараз – Жуковського). На той час Одеса була ще досить молодим містом, розбудова якого тільки набирала обертів. Юна Леся була вражена архітектурою міста, але найбільше їй подобалось море та компанія інтелігентної сім’ї Комарових, яка щоразу влаштовувала екскурсії по місту та околицям для гості. Перші візити в Одесу були з лікувальною метою. На той час найпопулярнішим грязелікувальним курортом був Хаджибейський лиман. Зараз, зважаючи на стан лиману, це може здатися дивним, але років 130 тому це було досить пристойне місце для купання. Треба зазначити, що в часи Лесі Українки в Одесі майже не існувало звичних нам пляжів в межах міста – від парку Шевченка аж до 16 лінії фонтану. В ті часи в цих межах де-не-де було кілька розчинених пляжів приватних садиб, вся інша територія була усипана камінням, а сучасні пляжі облаштували штучно. Тож більшість відпочивальників їздила купатися на лиман. 

Що почитати: цикл “Подорож до моря”

Європа

Подорожі Європою в той час були на піку моди серед інтелігенції, цьому сприяв розвиток залізничних сполучень між містами та країнами. Нам зараз це може здатися дивним, але витратити кілька діб на подорож із Києва до однієї з єЄвропейських країн – це було напрочуд швидко для тогочасного ритму життя. Більшість поїздок Лесі Українки в Європу пов’язані з операціями та лікуванням, проте щоразу вона намагалася вивчати культуру та історію країни, в якій їй випадало погостювати. Однією з перших поїздок за кордон була мандрівка до Відня в 1891 році. Жила вона в готелі за адресою Schlösselgasse, 6, будинок досі існує і зовні майже не змінився. Леся разом з матір’ю відвідувала оперу та театри. В своїх листах до рідних вона ділилася захватом від постановок

«Ми живемо в старій, дуже гарній частині міста, недалеко від нас починається Бург (цісарські будови і парк), там же Бургтеатр, недалеко Ратхауз, Парламент – все чудові будинки в різних стилях, сила на них орнаментики і скульптури, так що якось аж чудно на них дивитись. І коли ті люди встигли стільки всього понаставляти? Так немовби ті статуї були якісь ляльки порцелянові – їх нічого не стоїть цілими десятками накупити. Що не дім – то зараз каріатиди, атланти, маски, генії і бог знає що! Та вже такого розкішного міста, як Відень, може і в світі нема. А громадські будови, концертові зали, театри! Яке то урядження, скільки скульптури, малярства, орнаментики всякої – страх! Врешті скільки не пиши, всього й не опишеш…».

З листа брату, М. Косачу

Суспільні настрої цікавили поетесу не менше за суспільне життя європейців: з печаллю до рідних вона пише про ту разючу різницю між вільною Європою та тогочасною царською Росією:

«Ти кажеш, ніби від мого листа вільнішим духом повіяло, – може!, – пише вона до брата Михайла. – Не знаю, чи вдома були в мене такі години тяжкої, гарячої, гіркої туги, як тут у вільнішому краю. Мені не раз видається…, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі, і всі бачать тії сліди, і мені сором за себе перед вільним народом. Бачиш, у мене руки в кайданах, але серце й думка вільні, може вільніші, ніж у сих людей, тим-то мені так гірко і тяжко, і сором. Як приїду знов на Україну, то певне, мене ще гостріше дійматиме і страчу я останній спокій…»З листа брату М. Косачу

В 1984 році Леся відвідувала свого дядька Михайла Драгоманова в Софії, де провела майже рік з його родиною, що жила в будинку (не зберігся) по вул. Івана Денкоглу, 40. 

Берлін 1890-х

Одна з яскравих подорожей, що справила враження на поетесу – до Берліна в 1899 році. Молоду дівчину неабияк вразив ритм великого міста: жваві автостради, залізничні колії, прокладені над дахами будинків, числені магазини та ресторани. В своєму листі до сестри Ольги вона напише: 

 “Вена проти Берліна зовсім не здалась би великою, про Київ і говорить нічого. Тут, власне, три міста: підземне, наземне і надземне… Найбільше мене вражає не так той рух, що видно вдень, як той, що чутно вночі… починається поправка і прочистка водопроводів і елеваторів і т. і., наче якісь карлики, духи підземні, провадять таємну роботу”.

Зупинилася Леся в будинку лікарні за адресою Johannesstrasse 11 (будинок і нині існує, зараз там знаходиться хостел), що в одному кварталі від музейного острова.

Що почитати: Лист до М. Павлика, листи до сім’ї періоду 1891 р.

Дві зими з 1901 по 1903 рік Леся Українка провела в Італії, щоб підлікувати сухоти. Там в містечку Сан-Ремо родичі Косачів мали віллу на бульварі Каваллотті.  До речі, навпроти розташовувався будинок Альфреда Нобеля, який вже на той час був відомою людиною. В листах до рідних Леся Українка пише, що Італія найбільше їй нагадує дім. 

Дорогою до Сан-Ремо Леся відвідала Венецію, Геную та Помпеї.

Меморіальна дошка на віллі “Адріана” в Сан-Ремо

Що почитати: вірші “Угорі так яро сяють зорі”, “Гострим полиском хвилі спалахують”

Єгипет

Незважачи на те, що вона давно цікавилася культурою та історією Єгипту, вперше побувала тут лише в 1909 році. Разом з чоловіком Климентом Квіткою вони оселилися в передмісті Каїру, в містечку Гелуан. Вони разом відвідали Каїр, побували біля пірамід та в єгипетському музеї. Зазвичай Леся Українка зупинялася у готельній віллі «Континенталь», яка користувалася попитом серед громадян тодішньої Російської імперії. Тут вона мала змогу займатися вивченням місцевої історії, перекладами, і звичайно ж, писала. В листах до друзів та рідних вона зізнається, що тутешній клімат їй підходить куди краще італійського, до того ж тут вона має змогу працювати – викладати французьку мову та гуманітарні науки для дітей мешканців вілли. В подальшому поетеса провела тут три зими поспіль. В київському музеї Лесі Українки зберігаються деякі речі, які вона привезла з Єгипту: жук скарабей, чадра, квиток єгипетської залізниці, меню з ресторану. До речі, в Олександрійській бібліотеці є відкрита у 2002 році меморіальна дошка, присвячена Лесі Українці.

Що почитати: цикл поезій “Весна в Єгипті”

Грузія

Леся Українка на Кавказі

З 1907 Леся пореїздить за місцем служби свого чоловіка в Грузію. Спочатку в Тбілісі, а потім відповідно до нових призначень чоловіка. Вона бувала в Телаві, Тбілісі, Кутаїсі, Сурамі, Хоні, з Батумі та Поті вирушала морем в Одесу або Єгипет. Леся любила блукати гірськими стежками, обстежувати руїни фортеці та інші історичні місця у Тбілісі, Кутаїсі і Телаві. До речі, в Грузії збереглося найбільше будинків, де бувала поетеса. 

“Проза життя тут добувається тяжко, але поезію і добувати не треба, сама оточує навколо, і ось із моєї квартири видно весь Дагестан, величний білоголовий хребет, він далеко верст за сорок звідси, але в ясні дні і місячні ночі він присувається так близько, що навіть страшно робиться. Він тоді ніби привид новоствореного світу, здається легше хмар і прозоріше льоду…”

Із листа до Г. Комарової 1909 р.

Незважаючи на те, що тодішня Грузія більше походила на богом забуту країну, де немає належних умов для хворої людини, проте саме тут  Леся Українка написала найбільш відомі твори – “Лісову пісню” та “Камінного господаря”, а ще низку поезій та оповідань. Можливо, натхнення дійсно не доводилося шукати в такому краї. Грузія ж стала останнім прихистком поетеси, коли в 1913 році її здоров’я різко погіршилося. Чоловік перевіз її в  Сурамі, містечко з більш сухим кліматом, але було вже надто запізно – хвороба взяла верх.

За матеріалами сайту https://veterdoit.com

Підписуйтеся на Telegram-Місто для життя— інформаційний сайт Ірпеня!